Залежність у військових: як допомагати правильно і з розумінням
Опубликовано: 16.06.2025
Після бою настає тиша. Для цивільних вона — про мир. Для багатьох військових — про беззвучний біль. Війна, яку Росія розв’язала проти України, залишає за собою не лише зруйновані будівлі й спустошені міста. Вона калічить долі, психіку, звички. Один із болючих наслідків — це залежності. Алкоголь, наркотики, азартні ігри, знеболювальні, енергетики, а іноді навіть антидепресанти — це все не про слабкість. Це — спроба впоратися з тим, що болить, але не видно на знімках і МРТ.
Чому це трапляється
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)
Багато військових стикаються з ПТСР — станом, який не минає сам по собі. Постійне напруження, страх, що не проходить навіть у тилу, тривожні сни, флешбеки — це все зношує нервову систему. Людина шукає спосіб «вимкнути мозок», хоча б на годину. Алкоголь чи наркотики здаються швидким рішенням. Проблема в тому, що це лише тимчасове полегшення, яке згодом стає частиною ще більшої проблеми.
Відсутність адаптації після повернення
Військові, які повертаються з фронту, часто потрапляють у середовище, що не розуміє їхніх переживань. Суспільство, навіть якщо й вдячне, не завжди знає, як підтримати. А військовий, який учора керував танком, сьогодні не може знайти місце в офісі чи за кермом маршрутки. Порожнеча, відчуття непотрібності, ізоляція — і знову рука тягнеться до чарки або пігулки.
Культура «триматися до останнього»
У військовому середовищі не прийнято скаржитися. Там повага — це витривалість. Біль — це слабкість, яку не показують. Саме тому багато військових роками мовчки носять у собі біль, тримаються, поки не починає зриватися все: здоров’я, сім’я, служба.
Які види залежностей трапляються найчастіше
- Алкогольна — одна з найпоширеніших. Часто починається з ритуального «за побратима», а закінчується щоденним запоєм.
- Психоактивні речовини — від сильних знеболювальних до наркотиків. Поширені серед тих, хто отримав поранення і тривалий час приймає ліки.
- Азартні ігри та ставки — як форма втечі від реальності.
- Інтернет-залежність, соціальні мережі, відеоігри — особливо серед молодших військових, як замінник реального життя.
Що насправді допомагає
1. Розмова — але не повчальна, а людська
Не потрібно «виводити на чисту воду» чи вичитувати. Людина має відчути, що її чують і не осуджують. Варто почати з простого: «Я помітив, що ти останнім часом багато п’єш. Тобі важко?»
2. Психолог, який має досвід роботи з ветеранами
Не кожен психолог підійде. Людині, яка бачила смерть і вбивала, важко розмовляти з фахівцем, який у кращому випадку читав про війну в книжках. Ветеранський психолог або колишній військовий-психотерапевт — це золото.
3. Спільноти ветеранів
Групи підтримки, де всі «свої», де не потрібно пояснювати, що таке «Гради», «арта» чи втрата побратима, — це важливо. Там немає сорому. Там говорять те, чого не скажеш у цивільному житті. І там починається зцілення.
4. Медичне лікування (але без примусу)
Іноді потрібна медикаментозна допомога — детоксикація, стабілізація стану, лікування залежності. Але змусити — не означає вилікувати. Людина має сама захотіти. Наше завдання — бути поруч, коли вона буде готова.
5. Занятість і відчуття значущості
Ті, хто повернувся з фронту, повинні відчувати свою потрібність. Курси, волонтерство, проєкти для ветеранів, реабілітаційні ферми — все це працює. Не всі можуть чи хочуть повернутися до «офісної» роботи. Але кожен може бути корисним — і саме це часто рятує.
Що не працює
- Соромити, вичитувати, звинувачувати. Це лише підсилює ізоляцію.
- Ігнорувати або прикривати проблему. «Та нічого, вип’є трохи — воно ж після війни, має право» — така поблажливість добром не закінчується.
- Залишати наодинці. У тиші біль звучить гучніше.
Чому це — справа кожного
Це не тільки особиста проблема військового. Це — наше спільне питання. Вони тримали небо над нашими головами. А тепер наша черга тримати їх. Не допустити, щоб після перемоги ми втратили їх у тилу — це теж боротьба. Тільки тепер не з ворогом, а з наслідками того, що лишила після себе війна.
Де шукати допомогу
- Veteran Hub — платформа підтримки ветеранів (психологічна допомога, реабілітація).
- Точка опори — організація, що працює з залежними.
- Лінія довіри для військових та ветеранів (0 800 501 212) — анонімно, безкоштовно, цілодобово.
- Місцеві ветеранські простори, які відкриваються по всій Україні.
Залежність — це не про моральну слабкість. Це — крик душі. І якщо ми хочемо зберегти своїх героїв не лише у пам’ятниках, а й у реальному житті — ми маємо почати слухати, бачити й бути поруч. Не «рятівниками», не суддями — а просто людьми.
